Мета навчання
Це міжнародна організація, яка сприяє міжнародній фінансовій стабільності та валютному співробітництву.
Він надає фінансову допомогу та консультації своїм країнам-членам.
Це полегшує міжнародну торгівлю, сприяє зайнятості та сталому економічному зростанню.
Це допомагає зменшити глобальну бідність.
МВФ керується країнами-членами та підзвітний їм.
Будучи заснованим у 1944 році після Великої депресії 1930-х років, МВФ відіграє певну роль у формуванні світової економіки після закінчення Другої світової війни. МВФ був заснований на Бреттон-Вудській конференції ООН у Нью-Гемпширі, США. Представники 44 країн були присутні на цій конференції, і вони вирішили побудувати основу для міжнародної економічної співпраці. Вони хотіли уникнути повторення конкурентної девальвації валюти, яка сприяла Великій депресії 1930-х років.
Основною місією МВФ є забезпечення стабільності міжнародної валютної системи – системи обмінних курсів і міжнародних платежів, яка дозволяє країнам і їхнім громадянам здійснювати операції між собою.
МВФ фінансується за рахунок квот, які сплачують країни-члени. Залежно від економіки кожного члена визначається розмір їхньої квоти. Чим більша економіка країни, тим більший її внесок. Наприклад, США роблять більше, ніж Сейшельські острови.
Квота визначає вагу/вплив кожної країни в МВФ, включаючи її права голосу та обсяг фінансування, яке вона може отримати від МВФ.
25% квоти кожної країни виплачується у формі спеціальних прав запозичення або СПЗ, які є вимогою до вільно використовуваних валют членів МВФ. На вимогу МВФ країна може сплатити решту своєї квоти у своїй місцевій валюті.
Спеціальні права запозичення (SDR) — міжнародний резервний актив, створений МВФ для доповнення офіційних резервів його країн-членів. Кожній країні-члену призначається певна сума СПЗ залежно від суми внесків країни до МВФ. SDR не є валютою. Це потенційна претензія на вільно використовувані валюти членів МВФ. Таким чином, SDR може забезпечити країну ліквідністю. Це розрахункова одиниця, за допомогою якої держави-члени можуть обмінюватися одна з одною для здійснення міжнародних розрахунків. SDR також можна використовувати в обмін на інші валюти країн-членів МВФ, що вільно торгуються. Країна може зробити це, коли має дефіцит і потребує більше іноземної валюти для оплати своїх міжнародних зобов’язань. Кошик валют визначає SDR: долар США, євро, китайський юань, японська єна та британський фунт. Вартість SDR щодня коригується відносно цих валют. Цінність СПЗ полягає в тому, що держави-члени зобов’язуються виконувати свої зобов’язання щодо використання та прийняття СПЗ. |
До СПЗ Бреттон-Вудська система базувалася на фіксованому обмінному курсі, і існували побоювання, що не вистачить резервів для фінансування глобального економічного зростання. Тому в 1969 році МВФ створив СПЗ, щоб доповнити міжнародні резерви того часу, якими були золото та долар США.
Весь облік в МВФ ведеться в СПЗ. Комерційні банки приймають рахунки, номіновані в СПЗ.
МВФ підзвітний урядам своїх країн-членів.
На вершині організаційної структури знаходиться Рада керуючих, що складається з одного керуючого та одного заступника керуючого від кожної країни-члена, як правило, вищих посадових осіб центрального банку чи міністерства фінансів. Рада керуючих збирається раз на рік на щорічні зустрічі МВФ і Світового банку. Деякі керуючі працюють у Міжнародному валютно-фінансовому комітеті (МВФК), який консультує Виконавчу раду МВФ з питань нагляду та управління міжнародною валютно-фінансовою системою.
Щоденна робота МВФ контролюється членами його Виконавчої ради та підтримується персоналом МВФ. Директор-розпорядник є головою персоналу МВФ і головою Виконавчої ради, йому допомагають заступники директора-розпорядника.
Коли країна подає заявку на членство в МВФ, її спочатку розглядає Виконавча рада МВФ, яка потім подає звіт Раді керуючих МВФ. Цей звіт містить рекомендації у формі «резолюції членства». Ці рекомендації стосуються розміру квоти в МВФ, форми оплати підписки та інших звичайних умов членства. Після того, як Рада керуючих прийме «резолюцію про членство», держава-кандидат має вжити юридичних заходів, передбачених її власним законодавством, щоб дати їй змогу підписати Статті угоди МВФ і виконати зобов’язання членства в МВФ.
Квота члена МВФ визначає суму його підписки, вагу голосу, доступ до фінансування МВФ і розподіл СПЗ.
Країни-члени МВФ мають доступ до інформації про економічну політику всіх країн-членів, можливість впливати на економічну політику інших членів, технічну допомогу в банківських, фіскальних і валютних питаннях, фінансову підтримку в періоди труднощів з платежами та розширені можливості для торгівлі та інвестицій.
Це офіційна система, яка використовується МВФ для моніторингу політики країни-члена, а також національного, регіонального та глобального економічного та фінансового розвитку. Це робиться з метою підтримки стабільності та запобігання кризовим явищам міжнародної валютної системи. МВФ надає консультації країнам-членам і підтримує політику, спрямовану на сприяння економічній стабільності, зменшення вразливості до економічних і фінансових криз і підвищення рівня життя.
Одним із основних обов’язків МВФ є надання позик країнам-членам, які мають фактичні або потенційні проблеми з платіжним балансом. У тісній співпраці з МВФ окремі країни розробляють свої програми адаптації, які підтримуються фінансуванням МВФ. Поточна фінансова підтримка з боку МВФ залежить від ефективного впровадження цих коригувань.
Завдяки технічній допомозі та навчанню МВФ допомагає країнам-членам створювати кращі економічні інститути та зміцнювати відповідний людський потенціал. Це включає, наприклад, розробку та впровадження більш ефективної політики оподаткування та адміністрування, управління видатками, монетарної та валютної політики, нагляду та регулювання банківської та фінансової систем, законодавчої бази та економічної статистики.
МВФ позичає кошти у формі трьох видів позик
1. Stand-by-Arrangement (SBA) – Ця позика фінансує короткостроковий платіжний баланс, як правило, від 12 до 24 місяців, але не більше 36 місяців.
2. Програма розширеного фінансування (EFF) – це середньострокова угода, за якою країни можуть позичати певну суму грошей, як правило, на 4-10 років. Він спрямований на вирішення структурних проблем у макроекономіці, які спричиняють хронічну несправедливість платіжного балансу. Структурні проблеми вирішуються шляхом реформування фінансового та податкового секторів та приватизації державних підприємств.
3. Фонд скорочення бідності та розвитку (PRGF) – закладає основу для економічного розвитку в найбідніших країнах-членах для зменшення бідності. Позики надаються з особливо низькими процентними ставками.
