Західна філософія відноситься до філософської думки та діяльності західного світу. Історично цей термін відноситься до філософського мислення західної цивілізації, починаючи з грецької філософії досократиків, таких як Фалес, Сократ, Платон і Арістотель. Він охоплює широкий спектр тем і дисциплін, безперервно розвиваючись і адаптуючись протягом століть аж до сучасності, охоплюючи різні галузі, такі як метафізика, епістемологія, етика, логіка та політична філософія.
Досократівська філософія — це рання грецька філософія до Сократа. Ці філософи насамперед зосереджувалися на космології, онтології та природі буття. Фалес, наприклад, відомий своєю вірою в те, що все складається з води. Він шукав єдиний основний принцип (archê), який міг би пояснити різноманіття спостережуваного світу.
Сократ, на відміну від досократиків, звернув філософію до людини та її прагнення до чесноти. Він розробив Сократівський метод, форму аргументованого діалогу між людьми, засновану на постановці запитань і відповідях на них для стимулювання критичного мислення та висвітлення ідей. Сократа менше цікавив фізичний світ, а більше цікавили етичні концепції та прагнення до знань.
Платон, учень Сократа, відомий своєю теорією форм (або ідей), яка стверджує, що нематеріальні абстрактні форми представляють найбільш точну реальність. За Платоном, матеріальний світ є лише тінню або імітацією реального світу. Теорія форм передбачає, що знання матеріального світу за своєю суттю є помилковими, і справжнього розуміння можна досягти лише шляхом вивчення форм. Наприклад, поняття «краса» існує як ідея, і всі красиві речі є лише відображенням цієї ідеальної форми.
Аристотель, учень Платона, не погоджувався зі своїм учителем щодо теорії форм. Він вважав, що сутність об’єктів можна знайти в самих об’єктах, а не в якомусь абстрактному царстві. Аристотеля часто вважають батьком біології; він спостерігав і класифікував численні види, зробивши значний внесок у природничі науки. Він ввів концепцію причинності, розрізняючи: \begin{itemize} \item Матеріальна причина: те, з чого щось зроблено. \item Формальна причина: форма або розташування чогось. \item Ефективна причина: основне джерело зміни або залишку. \item Кінцева причина: Мета або мета чогось. \end{itemize} Ці концепції стали наріжним каменем західних наукових досліджень.
В елліністичний період зароджуються нові філософські школи. Стоїцизм, заснований Зеноном із Сітіуму, вчив, що чеснота, найвище благо, базується на знанні; мудрі живуть у гармонії з божественним Розумом (Логосом), який керує природою, і байдужі до мінливості долі, до задоволення та болю. Епікуреїзм, заснований Епікуром, припустив, що щастя можна досягти через гонитву за задоволенням (що визначається як відсутність болю) і культивування простого життя. Скептицизм разом із такими діячами, як Піррон, стверджував, що оскільки знання є непевним, ми повинні припинити судження та прагнути до душевного спокою.
Середньовічна філософія, або філософія середньовіччя, стала свідком злиття християнської теології з аристотелівською філософією, що призвело до розвитку філософії в контексті релігійних доктрин. Святий Августин і Фома Аквінський є основними фігурами. Августин наголошував на понятті первородного гріха та необхідності божественної благодаті для спасіння. Аквінський, з іншого боку, намагався примирити християнство з арістотелівською логікою, створивши систематичну теологію, яка пояснювала існування Бога п’ятьма способами, включно з аргументом руху та аргументом випадковості.
Сучасна філософія починається в 17 столітті, з появою таких мислителів, як Декарт, Локк і Кант. Раціоналізм і емпіризм стали двома домінуючими школами думки. Рене Декарт, раціоналіст, відомий вислів: «Я мислю, отже я існую» ( \(Cogito, ergo sum\) ), наголошуючи на ролі розуму в розумінні себе та світу. Джон Локк, емпірик, стверджував, що розум є tabula rasa (чистою дошкою) від народження, а знання в основному походять від чуттєвого досвіду. Іммануїл Кант спробував узгодити ці точки зору, запропонувавши структуру, за якої розум активно формує досвід, заявивши, що хоча знання починається з почуттів, воно на цьому не закінчується; воно також формується нашими уявленнями.
Західна філософія розвивалася через різні епохи, від натуралістичних пошуків досократиків, через етичні дослідження Сократа та його послідовників до епістемологічних досліджень сучасної епохи. Він заклав основу для багатьох галузей людських досліджень, включаючи науку, політичну теорію, етику та теологію. Продовжуючи розвиватися, західна філософія залишається наріжним каменем нашого розуміння світу та нашого місця в ньому.
